Огляд івано-франківської преси все більше схиляє задумуватися про вічне. Тепер стає моторошно відкривати місцеві газети, хоча й і так зрозуміло, що немає нічого нового під цим вічним небом. «З висоти пташиного польоту Івано-Франківськ нагадує цвинтар. Стільки тут хрестів. Кожен піп скоро матиме свій прихід. Церкви, які є, тільки напівзаповнені. А їх усе зводять, залазячи в бюджетну кишеню. Вчорашні войовничі атеїсти нині стали архібогомольними. Невже стільки згрішили, що готові на всіх вулицях спорудити храм чи капличку?, - дивується газета «Прикарпатська правда», і тут же констатує: - в цьогорічний бюджет міська влада заклала до 500 тис. грн. на підтримку семи релігійним громадам». Насправді, влада краще знає, що потрібно івано-франківцям. Офіційний орган обласної ради газета «Галичина пише про початок холодомору, про який так довго говорили окремі «неблагонадійні» ЗМІ: "Дилема для івано-франківців: або тепло, або гаряча вода" вже неактуальна - тепер появилася нова, ще гірша: або тепло, або взагалі без тепла, коли ще надворі зима... керівництво компанії «Газ України»… вирішило «покарати» «Івано-Франківськтеплокомуненерго» за борг у сумі 50 млн. грн., у тому числі з початку нинішнього опалювального сезону — 42,7 млн.» А щоб не замерзнути і не бути похованим в одній із численних церковних каплиць, івано-франківці традиційно шукають спасіння на заході. Наші земляки на свій страх і ризик, часто за позичені гроші, подаються в країни західної Європи з надією нелегально підкосити хоч трохи «твердої валюти». Газета «Івано-Франківський оглядач» публікує історію одної нашої заробітчанки, яка в молодому віці спробувала «італійського життя»: «Мене висадили в якомусь бідному селищі на роздоріжжі і залишили без жодних пояснень саму. Якого страху набралася… без знання мови, з кількома доларами в кишені, харчів нема (всі майже з’їла в дорозі), одна на цілому світі. Саме тоді з’явилася у мене сивина… На роботі теж не медом було намазано… Працювала в домі прибиральницею, кухаркою, доглядальницею за 400 доларів. Вставала в 6 ранку – лягала в 12 ночі. І ледве все встигала. Кожний день прибирання (2 поверхи), вариво на 5 людей, а ще догляд паралізованої бабці. Та не так докучала робота, як голод. На сніданок два печенька помазані маслом з чаєм, в обід – пісні макарони (м’ясо мені не дозволяли брати – дорого), на вечерю – каша… Купити сама не могла нічого, була нелегалкою. З хати боялася вийти. А продукти хазяї перераховували, навіть печиво у вазочці. Лише двічі на тиждень, коли привозили продукти, я вночі прокрадалася на кухню і крала по банану. Та й гроші додому відсилала – борг висів… Потім знайшла кращу роботу домогосподаркою в самотнього чоловіка за 600 доларів. Перший тиждень видався раєм: їж скільки хочеш, прибираєш, і ніхто на тебе не зиркає з-під лоба. Та незважаючи на такий рай, посеред ночі тікала до подружки в сусідній будинок... Вночі господар до мене прийшов і вимагав, щоб стала його коханкою…». Поки галичанки гарують «по Італіях» і заробляють гроші для утримання своїх родичів в Україні, українські народні депутати, котрі все ще не перестають «повертати» наших заробітчан на «ощасливлену ними батьківщину», висловлюють свої думки з приводу подій в державі. В інтерв’ю газеті «Західний кур’єр» Зіновій Шкутяк, народний депутат України (НУНС) після довгих років «його боротьби» за щасливе життя «маленького українця» раптом прозрів і зробив висновок, що «ситуація в державі буде дуже складною… а ще абсурдно… коли приймається постанова про відповідальність Президента за економічну ситуацію в Україні… Народові не стає легше від того, що постійно знаходять когось винного в усіх негараздах. Мета таких маніпуляцій одна – перекласти свою вину на інших людей і мати шанс «бути чистим»… По відношенню до народу це нечесно, а чесно – працювати». А оскільки, на відміну від З.Шкутяка та його численних родичів, що посідають керівні пости по цілій області, тому ж таки «маленькому українцеві» вже дуже не легко знайти собі працю - газета «Репортер» вивчає усі можливі способи заробітку для недепутатів: «Популярності набирає так звана система «contre сervice» (фр.) — здача квартир не за гроші, а за певні послуги. Іноді ці послуги можуть бути цілком не шкідливими — як, наприклад, прибирання квартири або прання. Проте, часто прохання носять сексуальний характер. Здавалося б, для Івано-Франківська, як доволі консервативного міста, це не актуально, та ні …на сайтах з нерухомістю знаходимо повідомлення «Здам кімнату в квартирі на Набережній дівчині до 25 років, за певні послуги», «Здам квартиру за секс дівчині до 30 років»… А ще, виявляється, можна торгувати своїм тілом і в інший спосіб. Цілком нешкідливий як для моральної сторони справи, так і для фізичної. Газета подає наступні «поради»: «По-перше, можна продати волосся. В країні зараз як ніколи став поширеним продаж волосся: оголошення типу: «Куплю волосся дорого» рясніють по всьому місту. За кілограм 60‑сантиметрової нефарбованої коси пропонують близько 6 тис. грн. Ще один спосіб заробити на хліб насущний - здати кров… платний донор може отримати за півлітра життєдайної рідини — 80 грн. …Можна заробити також і на своїх репродуктивних функціях. Суто чоловічий спосіб — здача сперми… Чорний ринок «частин тіла» в Інтернеті процвітає. Найбільш ходовий товар — нирки. Українці продають також частину печінки, кістковий мозок, рогівку ока. В деяких оголошеннях так і сказано: «Продам будь-який парний орган». Деякі оголошення взагалі шокують: «Продам нирку — погашу кредит», «Продам нирку, хай хоч діти поживуть». Проте найбільше шокуючим стало оголошення фаустівського типу — «Продам душу». А якщо вже навіть Мефістофель і душі не купує (дуже багато пропозицій на цьому «душевному» ринку), то тоді можна податися в … стриптизери. Виявляється цей вид діяльності мешканці Прикарпаття досі чомусь ще не освоювали. Величезну розвідку в цьому напрямку проводить газета «Галицький кореспондент»: «Всі франківські нічні клуби запрошують відомих в Україні професійних стриптизерок. Своїх танцівниць Франківськ, на жаль, не має, тож розважають нашу публіку дівчата з Києва, Харкова, Кривого Рогу, Росії…», а перспективи на цій бізнесовій ниві виявляються досить великі, адже «в середньому стриптизерка заробляє $50 за один вихід (максимум 4 хвилини), за вечір вона здійснює три виходи, отже, за вечір вона має 1000 гривень… окрім популярного в нашому місті топлес-стриптизу, існує також «брудний» (повний) стриптиз. Він включає знімання трусів плюс шоу з елементами порно. Цей вид стриптизу є тільки в окремих київських клубах. У франківських клубах full strip show здійснює тільки одна виконавиця – Shakira з Санкт-Петербургу, - пише газета. Не повинні розчаровуватися й особи чоловічої статті, адже стриптиз буває і чоловічим, причому і тут на прикарпатців чекає значна перспектива: «Перший франківський стриптизер Олег Михайлюк (Orlando) успішно працює у цій сфері вже шість років. Олег розповідає, щопочинати цю роботу у Франківську було тяжко, адже публіка не звикла до чоловічого стриптизу, реагувала неадекватно: у танцівника жбурляли склянками, погрожували. Франківські чоловіки не розуміли, що «загравання» з дівчатами є частиною виступу. Через два місяці до Олега почали підходити ті самі чоловіки і просити, аби він станцював для їхніх дівчат на дні народження чи на «дівішніку» – все стало на свої місця. Згодом Олег, стомившись бути єдиним стриптизером у всій Західній Україні, загітував бути стриптизером свого троюрідного брата, який вдень працює кухарем у піцерїї, а ввечері виступає у нічних клубах під іменем Марсель…» Отже, не все ще втрачено. А якщо ви думаєте, що для стриптизу застарі, то не хвилюйтеся народні депутати і тут подбали про вас: «За збільшення пенсійного віку для українців виступає колишній спікер парламенту Арсеній Яценюк. Це стало справжнім неприємним сюрпризом …для простих людей означатиме те, що вони йтимуть на пенсію в більш пізньому віці, ніж тепер. Ймовірно, народний депутат життя людей хоче покласти на вівтар рятування Пенсійного фонду від банкрутства…а середня тривалість життя в Україні становить усього 62 роки. Тобто встановити можна все, але не буде кому працювати», - пише газета «Західний кур’єр». Щоправда, тепер до пенсії вже не доживають навіть ще не старі й талановиті люди. Газета «Вечірній Івано-Франківськ» пише про Ореста Дутко – відомого музиканта, композитора, аранжувальника, керівника вокально-інструментального ансамблю Івано-Франківської філармонії «Беркут», щоіз своїми гастролями об’їздив увесь Радянський Союз, гідно представляючи мистецтво Галичини. «Останнім часом Орест був просто безробітним. Його талант і досвід були і нікому не потрібні, хоч такого класу музикантів у місті залишилися одиниці. Ми зустрічали його на вулиці втомленим, але усміхненим. Він не плакав, не скулів, не нарікав на начальство, не сварився і нічого не просив. Орест тільки казав друзям: «музика тихо помирає…». Він ішов по вулиці і помер на ходу. Впав і все. Впав і одразу почув небесну музику. І мабуть, попросив не повертати його у цей світ попси і безголосих телиць на сценах… І ніхто не міг його поховати: ні управління культури, ні філармонія, котрій він віддав півжиття. Ніхто. А він заслужив собі більшу повагу – бо він Музикант. До маленької хатинки митця тихо прийшли старі музиканти і віддали шану йому та його таланту…». Так непомітно покидають наше суспільство великі люди, зрештою, ще більш непомітно відходять тисячі «маленьких українців». Хто може щось змінити у цьому світі вічної суєти, де вже давно немає нічого нового під цим сонцем? Василь Хом’як, «Остров»
